game_in_green (game_in_green) wrote,
game_in_green
game_in_green

Жовтень. Як це було...

 

06.10.2010. На сцені Львівського оперного театру з великим задоволенням радий був вкотре представити себе відомий і коханий львів’янами режисер без постійного місця творчості Роман Віктюк. Творчий вечір цього безумно активного, не зважаючи на свій вік, митця пройшов у форматі сповіді: всю свою творчу і життєву подорож він повертається сюди. І, за його словами, з найніжнішими почуттями. Півгодинна можливість поставити питання улюбленому митцю завершила двогодинну подорож по творчості. А найвірніші прихильники напівповного залу отримали можливість вступити в короткий діалог з Романом Віктюком.


12-13.10.2010. Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича продемонстрував зі сцени нашого театру ім. М. Заньковецької дві вистави –
«Вій» Миколи Гоголя та «BOA CONSTRICTOR» за Іваном Франком.


«І люди, і ляльки»
- львівський театр, котрий в жовтні цього року відсвяткував своє 20-ліття. На рівні театру це відзначилось новою прем’єрою. Проте більш публічного розголосу ця подія з ініціативи театру (а точніше її відсутності) не набула.


30.10.2010. Театр ім. М. Заньковецької потішив своїх шанувальників, а також шанувальників Івана Миколайчука новою прем’єрою – «Небилиці про Івана» за кіносценарієм того ж Миколайчука. Режисером дійства став відомий львівський режисер Вадим Сікорський.


Найбільше оживив театральний простір Львова відомий Україні ось уже 20 років фестиваль «Золотий Лев». Калейдоскоп театральних колективів намагався створити відчуття свята для всіх прихильників древньої, але вічно молодої Мельпомени.

Загальний ритм фесту був витриманий у пастельно-стриманій тональності. Нікому нікуди не треба було поспішати. Розклад вистав дозволяв глядачам встигнути побачити всіх учасників – лиш би бажання!

Перший день репрезентував класику, правда, різну. «Сон в літню ніч» знаного всіма Шекспіра в інтерпретації Кишинівського державного російського драматичного театру ім. А. П. Чехова намагалися продемонструвати нам світ інопланетний, але водночас і земний. Звернення до стародавнього Єгипту і претензія на умовно-ігровий театр не виправдала себе в силу того, що не було головного – конфлікту. Постійні колізії, створені самим драматургом, не мали підтримки з боку режисера. Одноманітний візуальний ряд, сформований білизною костюмів практично всіх героїв, давав надто вже велику дозу нудьги. В силу цього інтеракція була менш успішною, ніж могла бути. Чого не скажеш про іншу класику – Софокл+Клім «Едип. Собача будка» Київського молодіжного театру  «ДАХ». Жорстокість і провокація щодо глядача першої дії абсолютно чітко підтверджена і пояснена у другій за допомогою двохтисячолітнього міфу про Едіпа. Емоційно-асоціативне враження від вистави дозволило мислячому глядачеві проводити паралелі між сьогоденням та вічністю.

Ще раз Шекспір заговорив зі сцени Першого українського театру для дітей та юнацтва вустами та тілами акторів Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру про проблеми хрестоматійного шекспірівського "Гамлета" (режисер – Олексій Кравчук). Ця відома історія про помсту і вдаване божевілля у реальному божевіллі життя прийняла постмодерністську форму експресивного крику, аби пробити броню світової байдужості. Головним рушієм вистави постає шлях від руйнації до самозбереження та врівноваження.

Цікавою подією фестивалю можна назвати поставу «Каліка з Інішмана» МакДонаха, котру привіз Пермський театр «У моста». Відточена акторська гра і практично бездоганно проведені ролі кожним учасником вистави дали поживу мозку і зачіпили внутрішню емоцію глядача. Понад дві години, які тривала вистава, повністю перенесли усіх в простір, створений ірландським драматургом.

Ще одна постава родом з північної Європи (Шотландія) - цього разу автобіографічного характеру - мала чималий успіх серед львівської публіки. Метью Заяц, котрий був і актором, і режисером, і драматургом водночас розповів історію "Кравця із Інвернесу". Великий сентимент викликало те, що історія Метью Заяца безпосередньо торкається України періоду Другої світової війни. Не можна сказати, що ми побачили бездоганну і незвичну річ. Проте, це було добре дійство із сильною рецепцією, зумовленою історичним минулим, котре болить і сьогодні.

Цікавим дійством і незвичним за своєю природою стала вулична вистава Краківського театру «КТО» «Місто сліпих». За словами очевидців, яким можу з певністю довіряти, вона наповнила враженнями та емоціями завдяки видовищності, легкості та професійності.

Дозволивши собі обмежитись власними вподобаннями, виділяю саме ці вистави як обличчя ювілейного Х Золотого лева. Проте його дефекти, так би мовити, вималювались двома поставами. Першою з них стало дійство Нового Київського театру «Театр» «Вій. Страшна помста» за М. Гоголем. Це була справді страшна помста цьому безумовно цікавому і містично-загадковому письменнику. Попри боротьбу між режисером та драматургом, яка триває з початку ХХ ст., попри експеримент і безпощадне шматування текстів класики і не тільки, ця малопрофесійна «аплікація» (не хочу ображати режисера – Валентина Немирович-Данченка, але куди дітися?)  претендує, максимум, на статус «іспит зі сценічної мови». Але чи варто цілком робочий матеріал, без жодного натяку на мистецьку чи, принаймні, рецептивну вартість, без витриманої концепції і елементарної сценічної культури виносити на публіку? Питання риторичне, але відповідь очевидна і обґрунтована тим, що довелося спостерігати зі сцени. Це – заслужена антиподія цього місяця №1.

Наївною і до болі примітивною виявилась вистава «Очі вічного брата» за Стефаном Цвейґом, котру нам намагались зіграти актори Молодіжного державного театру ім. М. Вахідова (Таджикистан, Душанбе). Тюзівська манера гри і естетика кінця, а то й початку ХІХ століття привела публіку в культурний шок. Виставу і виставою важко назвати. І хоча співчуття викликає теперішній  соціально-політичний стан країни, тим не менш, публіка вимагає куди більшого. Тому - №2 у списку антиподій.

Ну і зрозуміло, що протилежну позицію зайняли три постави, котрі удостоїлись в цьому тексті лише слів захоплення (принаймні,наскільки це дозволено в межах цього тексту). Культурними подіями в царині театру можу назвати –

«Едіп. Собача будка»
 

«Каліка з Інішмана»

 

 

«Місто сліпих»

 

Безумно тішить можливість фестивалю, особливо театрального, особливо у Львові. Проте цьогорічний театрозлет мав вагомий недолік – насолодитись ним могли лише ті, хто мав, що називається, «зв’язки» або гроші.  Надто вже високо оцінювали квиточки на вхід – від 100 одиниць нац.валюти… Сумно. Враження від енергетичного наповнення залів в порівнянні з фестивалем дворічної давності убогіші, але натомість – ніхто не пив кока-коли і не тріщав чіпсами в кульмінаційний момент! У всього дві сторони...

 

 

Tags: золотий лев-2010, подія жовтня, театр
Subscribe

  • про відмінників

    09.10.2009, Львів За неписаною (а може й писаною) статистикою, «двієчники» куди краще і вдаліше влаштовуються в житті, ніж їхні явні…

  • (no subject)

    Скрытый талант Понимание людей Тесты из блога №1

  • Репетиція одного дня

    Заграй, коханий, дай голос мому серцю… (Леся Українка, «Лісова пісня») Ось уже два місяці голос серця Андрія…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments