Репетиція одного дня

Заграй, коханий,

дай голос мому серцю…

(Леся Українка, «Лісова пісня»)

 

Ось уже два місяці голос серця Андрія Приходька звучить у репетиціях «Лісової пісні». Мистецький керівник Театрального центру НаУКМА та режисер Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка сьогодні шукає приховані тональності у пісні знаної нами усіма майстрині слова. Спільно з акторами Львівського академічного театру імені Леся Курбаса він розкриває свою поетику цього хрестоматійного твору. Як підсумок спільної роботи, в день народження Лесі Українки та Леся Курбаса -25 лютого – відбудеться відкритий показ першої дії вистави. Колектив акторів та режисера доповнюють не менш талановиті та цікаві художник  - Богдан Поліщук та музичний режисер - Мар'яна Садовська. Як зазначає адміністрація театру, проект здійснюється за підтримки благодійного фонду «Розвиток України».

 

Завжди цікаво спостерігати за чудом народження. Вистава народжується не за день і не за два. Процес цей довготривалий і, попри чіткий задум, котрий зазвичай виникає у режисера, насичений експромтами та непередбачуваними колізіями. Все це може супроводжуватись жартами, істериками, конфліктами, несподіваними відкриттями – це вже як Бог пошле. «Лісову пісню» в театрі Курбаса супроводжує поетика. Вона, як процес дифузії, проникає у кожну шпарину і в кожного учасника ще не дійства, але вже чогось живого.

Отож, репетиція. Прогон. Всі в зборі. Терплячий режисер з блокнотом і олівцем сидить на своєму звичному місці. Напівкостюмовані актори з чашками чаю: хтось в рукавичках, бо йому так «прикольно»; хтось розтягується; хтось розспівується; а хтось розповідає анекдот. Хаос… але перша ж фраза Приходька магічним способом перетворює його на творчий порядок. І понеслось…

Спочатку «водимо козу» - сміх, непристойні народні жарти, рух. Все це задає ритму і легкого настрою. Хитрі актори залучають режисера яко глядача, якого вже скоро вони обиратимуть посеред повного залу. Всі задоволені ( і режисер теж, як то не дивно), всі розходяться. А пісня лине далі. Під заспіви веснянок з'являються Лукаш та дядько Лев. І почалась казка. Виникає якась така незрозуміла магія, котру годі вербалізувати! Прості і яскраво театральні рухи, інтонації, поведінка – ти вже там, разом з Лукашем ідеш по очерет. І от так – на одному диханні проходить перша дія. Режисер посміхається і ворушить губами, промовляючи деякий текст разом з акторами і щось невтомно пише!

На диво, атмосфера, котра панує підчас прогону, не зникає навіть під час довгоочікуваної перерви. Тоді, коли Олег Цьона обирає собі жертву для чергового дотепу, чи коли Микола Береза дивними голосами «розминає» голосові зв’язки. Плинність нікуди не дівається…

Друга і третя дія сьогодні пройшли чи не найкраще за той час, що я мала змогу спостерігати за цим процесом. Каструлі літали з неймовірним грюкотом, Килина-Мавка у виконанні Оксани Козакевич була особливо злою, а от Мати (Тетяна Каспрук) - особливо роздратованою.

Щодо Оксани Козакевич, то їй сьогодні дісталося (чи то навпаки забракло?). Приходько просто нестерпно знову і знову змушував її робити фінальний монолог.

Завершення цієї репетиції було дуже зворушливе. Приходько покликав всіх акторів на середину сцени. Сказавши акторам півтоном кілька слів (які мені не хочеться озвучувати зараз, аби зберегти момент таїни цього маленького дійства), вони разом промовили «На то Бог свєто дав!». Цей наївний, маленький ритуал має набагато більшу силу в собі. Він – камертон злагодженості та довіри, котра панує в цьому проекті. Відчуття обміну, спільного пошуку і бажання разом докопатись до отого справжнього помітний тут неозброєним оком.

Так тут проходить гра, котра стала важливою частиною життя. Тому, як каже один з персонажів «Лісової пісні» дядько Лев: «Бавси, бавси – на то Бог свято дав!»…

Жовтень. Як це було...

 

Collapse )Collapse )Collapse )

 

Безумно тішить можливість фестивалю, особливо театрального, особливо у Львові. Проте цьогорічний театрозлет мав вагомий недолік – насолодитись ним могли лише ті, хто мав, що називається, «зв’язки» або гроші.  Надто вже високо оцінювали квиточки на вхід – від 100 одиниць нац.валюти… Сумно. Враження від енергетичного наповнення залів в порівнянні з фестивалем дворічної давності убогіші, але натомість – ніхто не пив кока-коли і не тріщав чіпсами в кульмінаційний момент! У всього дві сторони...

 

 

БРУНО ШУЛЬЦ: ПОТРІБЕН ЧИ НЕ ПОТРІБЕН

Риторичні питання
Всі ідеї з’являються в двох основних місцях – в убиральні або за філіжанкою кави. Це вже з досвіду… І цей задум не був винятком.
Якось, коли за вікном було похмуро і дощило, захотілось випити гарячої кавусі з молоком і побалакати про щось культурне, високе і цікаве. Мимоволі пролунало прізвище Шульц… Німець? Чи то поляк? Не всі чули, не кожен зацікавився. Але, як виявилось, одна особа все-таки мала намір розповісти про цю персону хоча б малому колу за кавою. От і почалось.
Collapse )

про відмінників

09.10.2009, Львів
За неписаною (а може й писаною) статистикою, «двієчники» куди краще і вдаліше влаштовуються в житті, ніж їхні явні антагоністи і навіть ярі вороги – «відмінники». В силу цього останніх намагаються всяко підтримати і підбадьорити. Це явище можна спостерігати всюди. Лиш проявляється воно по-різному.
Collapse )